Польові нотатки: Тиждень 5 – Мародери

Патрулювати наодинці — завжди погана ідея. Але інколи вибору нема, адже треба охопити велику територію. Я був поблизу ботанічного саду, тримався в тіні, коли почув голоси, хриплі й низькі.

Мародери.

Я пірнув у зарості, міцно стиснув гвинтівку, визираючи крізь листя. Їх було четверо. Озброєні чим попало: труби, мачете, старезна мисливська рушниця. Вони сміялися й передавали один одному пляшку.

Мабуть, вони вже знали, що я поруч, бо щойно я спробував тихо відійти, один із них гукнув:
— Виходь, mon ami! Ми просто хочемо поговорити.

Я кинувся навтьоки.

Пробіг десь з п’ятнадцять метрів і вперся у глухий кут: переді мною височила стіна із закручених коренів – надто висока, щоб перелізти. Розвернувся, підняв гвинтівку як раз в той момент, коли перший з них видерся з хащів. Він усміхнувся — жовтими і якимось гострими зубами — і підняв мачете.

— Бігти нікуди, — сказав він. Його друзі вже підходили ззаду.

І він мав рацію. За спиною — стіна, патронів майже не залишилось, ще й чотири проти одного — бій, який я точно не виграю. Принаймні не кулями. Але потім я глянув угору.

На гілках над нами висіла грона насіння, яких я ще ніколи не бачив. Ці штуки тьмяно мерехтіли в напівтемряві. І я згадав, що сталося з Габріелем.

Не маючи ні часу, ні ідей, я підняв гвинтівку й вистрелив вгору. Постріл пролунав, і насіння впали, розкриваючи стручки прямо в повітрі.

Мародери так і не зрозуміли, що їх убило.

Насіння кинулись до них, дзижчали, мов розлючені шершні. Одне вибухнуло на льоту, розірвавши ватажка на шматки. Інше погналося за тим, хто тримав рушницю, і вибухнуло саме тоді, як той спробував утекти.

Останні двоє кинулись навтьоки, але насіння не відставали. Одне вибухнуло на краю галявини. Останній мерзотник кинувся просто на мене, сподіваючись прикритися мною. Та насіння дісталося його за кілька кроків, а вибухова хвиля збила мене з ніг.

Коли дим розвіявся, я був один.

Ці насіння врятували мені життя. Але їм байдуже, кого вбивати. Мій плащ — у шмаття, на нозі рвана рана. Могло бути гірше. Мало бути гірше.

Кульгаючи, я повертався до Арки й не міг викинути з голови, як ці насіння гналися за людьми. Наче сам ліс хотів їх позбутись.

Може, так воно і є.