Польові нотатки: Тиждень 3 – Пошук припасів

Життя в Арці виявилося кращим, ніж я сподівався. Інженери перевершили самих себе — зібрали систему блоків і тросів, щоб підіймати нагору припаси. І людей теж. Виглядає грубо, гуде, як поїзд, і до ідеалу далеко. Але працює.

Здається, хтось десь про нас розповідаює, бо щодня приходять нові вцілілі. Ми виросли з купки змучених мандрівників у щось схоже на спільноту. Тепер маємо більше рук для праці, але й більше голодних ротів. Це компроміс: зростання несе за собою ризики, адже так складніше підтримувати безпеку для всього поселення.

Ми прочісуємо місто. Гребемо все: їжу, ліки, інструменти, металевий мотлох — усе має вагу. Майже все давно спустошене, але якщо зайти глибше в місто, можна ще щось знайти. Якщо пощастить вижити.

Вчора ми дісталися кварталу біля вулиці Кокільєр. Зайшли в стару булочну. Нагорі — порожньо. Полиці голі, скло побите, а пил — такий густий, що ним можна було захлинутися. А в підвалі…

У підвалі щури жрали труп.

Вони почули нас. Повернули голови. Очі блиснули, тіла здригнулись — і один із них… луснув.

Вибух був невеликий, але сильний. Спори, шматки плоті… Все розлетілося по кімнаті. Ми відкрили вогонь і рвонули нагору, поки інші щури почали надуватися й теж вибухати. Гул стояв такий, що вуха дзвеніли, а сморід — немов з пекла. Але ми прорвалися.

Коли нарешті були в безпеці, я озирнувся. Щурів не лишилося. Але спори зависли в повітрі. Як зла мла, що не хоче зникати.